боже.і знову серце в пятки.
скільки це буде продовжуватись?я не витримаю.ну чому це не він?
дзвонить телефон:а може це він?але це не він…
чому не він дзвонить в двері,чому не він телефонує?
я живу в очікуванні дива.а диво вже було,просто ми його прогавили.
просто не треба боятись сказати,зробити.не треба боятись,що зробиш шось не те.це безглуздо.
а тепер ми заручники власного щастя.
скоро догорю,блін,я здихаю.тухну.я не можу так жити.бля,як це все нестерпно.
ну може порадієш шо мені так хреново.я не знаю де себе подіти,куди сховати очі,вуха руки.голос.я співаю останнім часом,піду на прослуховування в консерваторію.варто.або в хор.
бля………..я поїду в Чернігів на концерт.поїду в філармонію.виступатиму .
чорт,я забула хто я є.чортова осінь вкрала все,все.чи буде ше?
о,порадій,можеш радіти.мабуть приємно.
оце ми сходні гнали!по накурці в мене такого не буває!тупо ржаки цілих 15 хвилин в метро.давно я так не сміялась…сміюсь а в душі все терпне,рветься.натягується.
пройшло 4 дні.
ну де ти ходиш,де тебе носить?сонце моє-не-моє…ну де ти?
ну чорт забирай,та шо ж це таке?мій світ шкереберть.ну шо ж завжди так,вічні страждання?
подумки пребираю своє життя і приходжу висновку шо все було не те і не так.
ну чому я не можу бути хоч трохи щаслива?ну хоч трохи?інші живуть і не паряться,а тут депресняк.уууууу.шоб ше чогось не витворити.хе.пригадала 30 грудня:ніч,пшенична,сльози,кава,лимон і ніж ненароком.
протриматись би.